Сталий розвиток рекреаційної сфери України: роль державних механізмів у формуванні балансу інтересів міських агломерацій

Анотація

У науковій статті досліджено теоретико-методичні засади формування та функціонування державного механізму регулювання рекреаційної сфери України в умовах воєнних викликів і післявоєнної трансформації. Обґрунтовано актуальність підвищення результативності державної політики у сфері рекреації з огляду на втрати інфраструктури, скорочення інвестиційних потоків, зниження попиту на рекреаційні послуги та необхідність відновлення людського капіталу й активізації регіонального розвитку. Визначено, що ключовою управлінською проблемою є досягнення балансу інтересів держави, територіальних громад і бізнесу за одночасного мінімізації екологічних і безпекових ризиків та забезпечення соціальної доступності рекреаційних послуг. Систематизовано наукові підходи до державного регулювання рекреаційної сфери й сталого розвитку туризму та екотуризму, узагальнено їх значення для формування сучасних управлінських рішень у контексті децентралізації та відбудови. Запропоновано структуризацію складових державного механізму регулювання рекреаційної сфери України, що охоплює законодавчу, організаційну, стратегічну, бюджетну, податкову, регуляторну, екологічну, соціальну, інвестиційно-партнерську, моніторингову та безпекову складові, а також визначено інструменти їх практичної реалізації. Доведено, що комплексність і узгодженість зазначених елементів забезпечують підвищення обґрунтованості державних рішень, ефективніший розподіл ресурсів, стимулювання інвестиційної активності та формування передумов довгострокового сталого розвитку рекреаційних територій. Встановлено, що реалізація запропонованого механізму сприяє зміцненню конкурентоспроможності рекреаційної сфери, зростанню інвестиційної привабливості регіонів, підвищенню якості й доступності рекреаційних послуг та збереженню природних рекреаційних ресурсів.