Фінансова політика у сфері житлового будівництва: українська модель та європейський досвід у контексті бюджетної ефективності

Анотація

У статті висвітлено комплексне дослідження сучасного стану житлового будівництва в Україні у контексті фінансово-економічної політики держави та місцевого самоврядування, із залученням досвіду країн Європейського Союзу. Особлива увага приділяється аналізу обсягів житлового будівництва в Україні у період 2015–2025 років, з урахуванням впливу повномасштабної війни, структурних зрушень у фінансуванні галузі та демографічних викликів. Основним завданням дослідження є визначення рівня впливу фінансової політики — як державної, так і регіональної — на динаміку будівельної активності, а також на формування фіскальних надходжень до бюджетів різних рівнів.

У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує економіко-статистичні методи аналізу, порівняльну характеристику показників, інституційно-нормативну оцінку та виявлення структурних дисбалансів у моделі житлової політики. Автор проаналізував основні чинники, які обмежують розвиток будівництва в Україні, зокрема: низький рівень державного фінансування (менше 10–15% від загального обсягу інвестицій), обмежений доступ населення до іпотеки, фрагментарність державних програм, недосконалість містобудівної політики. Одночасно підкреслено мультиплікативний потенціал галузі, яка впливає на динаміку ВВП, зайнятість, розвиток суміжних секторів та збільшення податкових надходжень.

Порівняння з країнами ЄС (Польща, Німеччина, Франція) дозволяє визначити ключові розбіжності в підходах до фінансування житлового будівництва. Встановлено, що у провідних європейських країнах фінансування здійснюється на засадах державно-приватного партнерства, з активною участю держави у вигляді програм соціального житла, податкових пільг, субсидованого кредитування та довгострокових інвестицій через інституційні фонди. Україна ж переважно покладається на приватних забудовників і кошти домогосподарств, що обмежує можливості масштабного будівництва та не задовольняє зростаючий соціальний попит. Окрему увагу приділено аналізу програми «єОселя» як прикладу часткового перезапуску іпотечного кредитування в умовах війни.

На основі проведеного аналізу обґрунтовано, що відсутність системної житлової політики, розгалуженої інституційної інфраструктури та передбачуваного фінансування призводить до фрагментації ринку житла, нерівномірного просторового розвитку та обмеження фіскального потенціалу бюджету. Розглянуто можливості інтеграції міжнародного досвіду через участь України у програмах Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Європейського інвестиційного банку тощо. Запропоновано низку стратегічних заходів: створення централізованої державної програми житлового будівництва, розвиток інструментів муніципального фінансування, залучення довгострокового пільгового іпотечного ресурсу, цифровізація дозвільної системи та спрощення процедур землеустрою.

У результаті дослідження встановлено, що активізація житлового будівництва є ефективним інструментом для стимулювання економіки, створення нових робочих місць, покращення соціальної безпеки населення і водночас — важливим джерелом формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів. Таким чином, гармонізована фінансова політика у сфері житлового будівництва може стати каталізатором сталого розвитку в умовах післявоєнної відбудови країни. Результати мають практичну цінність для урядових структур, органів місцевого самоврядування, фінансових установ та міжнародних донорів, що долучаються до формування політики просторового розвитку України.