АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РОЗВИТКУ В ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД (СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ)

Анотація

У статті здійснено систематизацію теоретичних підходів до трактування адаптаційного потенціалу підприємства як детермінанти його розвитку в посткризовий період. Обґрунтовано, що поняттєві межі категорії залишаються розмитими через ототожнення адаптаційного потенціалу із суміжними конструктами – адаптивністю, гнучкістю, резильєнтністю, стійкістю та життєздатністю. Запропоновано розмежовувати ці категорії за критерієм цільового результату: резильєнтність орієнтована переважно на повернення до докризового стану, тоді як адаптаційний потенціал спрямований на перехід підприємства до якісно нового стану розвитку. Сформульовано робочу дефініцію адаптаційного потенціалу як латентної спроможності вищого порядку до цілеспрямованої реконфігурації ресурсів і рутин, що уможливлює перехід від адаптації-виживання до адаптації-розвитку. Розкрито структурно-компонентний склад потенціалу через п'ять складових (ресурсну, організаційно-управлінську, інноваційно-технологічну, кадрову та інформаційну) і обґрунтовано логічний ланцюг «потенціал – здатність – результат». Систематизовано шість теоретичних шкіл (ресурсну, динамічних здатностей, еволюційну, інституційну, системно-синергетичну та поведінкову) за трьома критеріями: об'єктом фокуса, трактуванням адаптації та роллю середовища. Виявлено стрижневу методологічну суперечність між детермінізмом середовища та стратегічним вибором. Доведено нелінійний, пороговий характер зв'язку «потенціал – розвиток» та розмежовано режими персистенції, адаптивності й трансформативності. На прикладі повоєнного відновлення українських підприємств показано практичну значущість адаптаційного потенціалу як детермінанти виживання та розвитку. Обґрунтовано доцільність застосування гібридного інтегрально-індикаторного підходу до оцінювання адаптаційного потенціалу з пороговими значеннями та індикаторами раннього попередження ризиків.