Розвиток зеленого фінансування та його роль у сталому розвитку банківської системи

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації банківського сектору України до вимог європейського «зеленого переходу» в умовах глобальної декарбонізації економіки, посилення регуляторних вимог до нефінансової звітності, а також зростання ролі ESG-ризиків у діяльності банків. За цих умов актуалізується завдання формування інституційних засад зеленого фінансування, здатних забезпечити узгодження банківської практики з європейськими стандартами та потребами післявоєнного відновлення економіки України. Метою статті є дослідження становлення та розвитку зеленого фінансування в банківській системі України й обґрунтування його значення для трансформації банківської діяльності та управління ESG-ризиками. Методологічною основою дослідження є інституційно-економічний та нормативно-аналітичний підходи. Метод інституційного аналізу використано для виявлення особливостей формування системи зеленого фінансування та ролі ключових регуляторних і фінансових інституцій; метод нормативно-правового аналізу – для оцінки відповідності національного регуляторного середовища вимогам і рекомендаціям Європейського Союзу в сфері сталого фінансування; порівняльний аналіз – для зіставлення європейських і українських підходів до інтеграції екологічних критеріїв у банківську діяльність;  контент-аналіз міжнародних звітів Європейського банківського органу, Організації економічного співробітництва та розвитку і Європейського інвестиційного банку – для узагальнення сучасних практик зеленого фінансування; метод систематизації – при класифікації зелених фінансових інструментів та визначенні бар’єрів їх упровадження в Україні. У результаті дослідження визначено ключові тенденції та інституційні обмеження розвитку зеленого фінансування в Україні, зокрема відсутність національної таксономії сталих фінансів, фрагментарність нормативного забезпечення, недостатня координація між державними інституціями та обмежений доступ банків до довгострокових ресурсів для фінансування екологічно-орієнтованих проєктів. Обґрунтовано, що застосування зелених фінансових інструментів (кредитів, облігацій тощо) і фінансових продуктів, пов’язаних із досягненням показників сталого розвитку (sustainability-linked products), створюють підгрунття для поступової  інтеграції ESG-критеріїв у банківську діяльність. Водночас ключовою проблемою залишається відсутність єдиної методології для кількісного вимірювання впливу цих інструментів на фінансову результативність банків. Зроблено висновок, що фінансовий механізм зеленого фінансування в Україні перебуває на стадії інституційного становлення та формує основу для трансформації банківської системи у післявоєнний період. Подальший розвиток зеленого фінансування потребує формування відповідного нормативно-методичного забезпечення, інституційної інфраструктури підтримки ESG-орієнтованих фінансових рішень, а також узгодження національних підходів до класифікації зелених фінансових активів, визначення критеріїв екологічної відповідності проєктів, вимог до нефінансової звітності банків і методів оцінювання екологічних ризиків із положеннями європейської таксономії сталого фінансування. Перспективи подальших досліджень пов’язані з кількісним аналізом макро- та мікрофінансових ефектів зеленого фінансування і розробленням інструментів для оцінки впливу екологічних ризиків на якість та дохідність банківських портфелів.