Концептуалізація людського капіталу в контексті стратегічної стійкості підприємств

Анотація

У статті здійснено концептуалізацію людського капіталу в контексті стратегічної стійкості підприємств з урахуванням сучасних умов економічної турбулентності, кризових трансформацій і зростаючої невизначеності зовнішнього середовища. Узагальнено еволюцію наукових підходів до трактування людського капіталу, від класичного витратного підходу А. Сміта та інвестиційної концепції Т. Шульца, до ресурсно-орієнтованої теорії Дж. Б. Барні та сучасних компетентнісно-динамічних інтерпретацій. Доведено, що в умовах економіки знань і технологічної конвергенції людський капітал перестає бути допоміжним ресурсом і набуває статусу ключового стратегічного активу підприємства. Обґрунтовано, що стратегічна стійкість підприємства формується не як статичний стан або сукупність фінансово-економічних показників, а як динамічна здатність системи до адаптації, трансформації та відновлення, ядром якої є людський капітал. Акцентовано увагу на ролі розвитку компетенцій, рескілінгу, інноваційної активності, організаційної культури, психологічної стійкості та управлінських здібностей персоналу у забезпеченні довгострокової життєздатності підприємства. Запропоноване авторське визначення стратегічної стійкості підприємства та розроблено концептуальну модель людського капіталу як її ядра, що відображає причинно-наслідковий ланцюг «розвиток людського капіталу - динамічні здатності - інноваційність і адаптивність - конкурентні переваги - стратегічна стійкість». Отримані результати розширюють теоретичні уявлення про стратегічну стійкість підприємств і створюють підґрунтя для подальших емпіричних досліджень у сфері стратегічного управління та розвитку персоналу.