Необанки як драйвери цифрової фінансової інфраструктури України

Анотація

Метою дослідження є визначення ролі необанків як одного з ключових чинників цифрової трансформації фінансової інфраструктури України, аналіз їхніх переваг, обмежень і перспектив розвитку в сучасному економічному та регуляторному контексті. У роботі використано комплексний підхід, що поєднує елементи системного, порівняльного та структурно-функціонального аналізу. У процесі дослідження враховано як глобальні тенденції у сфері цифрових фінансових технологій, так і національні особливості становлення необанків в Україні.

У статті розкрито передумови виникнення необанків, серед яких визначальну роль відіграли розвиток фінансових технологій, зміна споживчих очікувань, наслідки пандемії COVID-19, глобальна цифровізація банківських процесів, а також локальні виклики, зумовлені воєнним станом в Україні. Визначено, що необанки – це фінансові установи нового покоління, які функціонують виключно в онлайн-середовищі, надаючи широкий спектр банківських послуг без використання фізичної інфраструктури. Проаналізовано динаміку поширення необанків у світі та в Україні, виявлено провідні регіони за кількістю цифрових банківських платформ та чинники, що обумовлюють їх концентрацію. Дослідження підтвердило, що необанки в Україні виконують важливу функцію у зміцненні фінансової інклюзії, розширенні доступу до банківських послуг, підвищенні рівня клієнтського комфорту та стимулюванні конкуренції на ринку. У роботі систематизовано ключові переваги українських необанків, серед яких – цілодобова доступність, високий рівень цифровізації, зручність мобільних сервісів, спрощені процедури обслуговування, гнучкість у роботі з клієнтами. Разом з тим виявлено низку проблем, що стримують розвиток необанківського сегмента: регуляторна невизначеність, недостатній розвиток фінансових ринків, обмеженість доступу до інвестицій, слабка цифрова грамотність населення.

Зроблено висновок, що для повноцінної інтеграції необанків у фінансову екосистему України необхідне оновлення нормативно-правового поля, впровадження інструментів технологічного регулювання (зокрема RegTech і SupTech), а також посилення державної підтримки цифрових інновацій у фінансовому секторі. Подальші дослідження доцільно спрямовувати на оцінку кіберризиків, поведінкових моделей користувачів цифрових фінансових послуг, а також порівняльний аналіз регуляторних практик країн, що досягли значних успіхів у розвитку необанкінгу.