Диверсифікація напрямів діяльності екотуристичних підприємств в адміністративно-територіальних одиницях Львівської області

Анотація

У статті досліджено проблему диверсифікації напрямів діяльності екотуристичних підприємств в адміністративно-територіальних одиницях Львівської області в умовах воєнного стану та посиленої сезонності. Встановлено, що понад дві третини туристичного збору області концентруються у чотирьох локаціях, тоді як решта громад залишаються периферією ринку попри наявність карпатських ландшафтів, природно-заповідних територій і бальнеологічних ресурсів. На основі критичного аналізу класичних стратегій диверсифікації (горизонтальна, вертикальна, концентрична, конгломератна) обґрунтовано релевантність концентричної та горизонтальної форм для мікро- і малих екотуристичних підприємств із обмеженим ресурсним потенціалом, водночас доведено, що конгломератна стратегія створює ефект розпорошення ресурсів. Здійснено функціональне розмежування понять «екотуризм» та «сільський зелений туризм» у контексті чинного українського законодавства з урахуванням критеріїв UNWTO та TIES: «сільський зелений туризм» трактується як організаційно-правова форма господарювання, а «екотуризм» – як зміст послуги з обов'язковими інтерпретаційно-природоохоронними елементами. Запропоновано типологію п'яти напрямів диверсифікації: освітні програми у форматі environmental education, wellness- та рекреаційні послуги, виробництво і продаж локальних продуктів, івентовий екотуризм та цифрові сервіси. Обґрунтовано три відмінні моделі диверсифікації відповідно до природно-рекреаційного профілю АТО: для Карпатської зони (Сколівщина, Турківщина, Дрогобиччина) – nature-based модель з акцентом на освітні програми, гірський активний туризм та бойківський гастрокрафт; для Розтоцько-Опільської зони – wellness-ретрити та орнітологічний туризм у рамках транскордонного біосферного резервату ЮНЕСКО; для рівнинних громад (Жовківщина, Золочівщина, Бродівщина) – агро-гастрономічна та культурно-історична модель навколо замків «Золотої підкови». Проаналізовано зарубіжний карпатський досвід Польщі (кластерна модель LEADER), Румунії (інтеграція етнографічного та природного шарів) і Словаччини (брендинг унікальності) та визначено можливості адаптації через програму Interreg NEXT Poland-Ukraine 2021–2027.